Вступ. Для мене завжди найважче було саме почати писати огляд, адже саме початок задає весь подальший тон оповіді. Тим більше, що сьогоднішній піддослідний і його родина мені далеко не чужі, і я, затамувавши подих, слідкував за їх появою в цей світ. Як можна було здогадатись, мова йде про серію Dawn of War, події якої розгортаються в далекому сороковому тисячолітті всесвіту Warhammer.

Старі добрі часи

Почати мої роздуми про Warhammer 40,000: Dawn of War III я б хотів, як не дивно, з короткого переказу вражень від попередніх частин, яких насправді було чимало. Почати напевно варто було б з мого знайомства з всесвітом Warhammer, яке відбулося  через перший Dawn of War та його розширення. Я познайомився з ним настільки добре, що тримає він мене ще досі. Там було все, що мені подобалось: нормальна механіка побудови бази, котра за розмірами якраз була приємною в керуванні і будівництві, цікавий сетинг та непогані ігрові механіки. В розширеннях нам вже давали не просто набір місій, а повноцінну військову кампанію в межах планети, або й цілої сонячної системи. Коротше кажучи, я періодично граю в ці ігри дотепер.

Наступними в цей світ прийшли Warhammer 40,000: Dawn of War II і її відгалуження, залишивши після себе неоднозначні враження. З одного боку, ванільну гру та Chaos Rising можна вважати свого роду експериментом, в якому в нас щось забрали, але щось дали натомість і при цьому гра сприймається цілком терпимо. Та тут на сцену виходить Warhammer 40,000: Dawn of War II – Retribution і весь позитив йде в сраку. Ця гра була апофеозом намагань Relic докинути трохи трохи рятівної грошви в пічку занепалої THQ. Здавалося б, додали нових рас і КОЖНА з них має власну кампанію! Але хрін там, гра дозволяє пройти ОДНУ Й ТУ Ж САМУ кампанію кожною расою з мінімальними змінами. Ну і як же обійтись без додаткових костюмчиків для юнітів за 5,99? Коротше кажучи, все закінчилось на доволі коричневій ноті.

Sega та хайпожерство

Ось тут, в ці темні часи на сцену виходить Sega, котра люб’язно прихистила під своїм крилом Relic, що разом з Creative Assembly робить її монополістом у виробництві ЯКІСНИХ стратегій за обома всесвітами Warhammer. І на хвилі всього цього з’явився анонс Warhammer 40,000: Dawn of War III. Непристойно пафосний трейлер, обіцянки всього найкращого і якнайбільше. І, що найбільше могло ввести в оману, всюдисущий хайп.

Здавалося б, гру возили по купі виставок, показували тисячам людей і всі залишились задоволені. Та мене це лише насторожило, а після пробних забігів в бету це переросло в цілковиту впевненість, що все далеко не так веселково. Так воно й вийшло.

Просрана велич

Почну з того, що наболіло найбільше — ігроладу.

УКРИТТЯ як такі практично повністю вимерли. Система, що цілком успішно виросла з певних зон, що давали бонус до броні, до окремих позицій для кожного бійця в загоні у другій частині, де на пробиття укриття впливало все: розмір самого укриття, розмір того, хто за ним ховається, та тип зброї, котру проти нього застосовують! І що з цього перейшло до третьої частини? НІЧОГО! Все, що можна назвати укриттями в Dawn of War III — це круглі зони, оточені трьома стіночками, котрі дають невразливість, поки бар’єр не зруйнують, або всередину не проникнуть штурмові юніти. Це навіть примітивніше, ніж оригінальній грі, не кажучи вже про те, що з цією механікою зробили в сиквелі.

БАЗА стала куцою. Так, це не той обрубок, котрий був в другій частині, але назвати 5 будівель повноцінною базою в стилі першої частини можна назвати лише з колосальною натяжкою і закривши праве око. При цьому реально цікавою можна назвати лише базу Ельдарів, котра може телепортуватись по мапі та створювати між будівлями портал для швидкої передислокації військ.

Ну і суперюніти. Вони класні, і це напевно одна з речей, що намагаються витягти цю гру. Вони дійсно колоритно виглядають та керуються, а їхня міць на полі бою не може не надихати. Та при цьому в сюжетному режимі їх дуже мало, а в мультиплеєрі до них ще треба дожити.

Графоманщина

Сюжет, а точніше те, що нам за нього видають, відбувається після подій на Коронусі. Якщо хтось не знав, чи не пам’ятає, нам нагадують, що саме орки здобули там перемогу. Отож, люди, ельдари та вищезгадані зеленошкірі пацифісти знову зустрічаються, цього разу на блукаючій планеті бла-бла-бла. Пафос-пафос-пафос. Нам треба об’єднатись для подолання більшої загрози! Неймовірно затягнута та нецікава битва з фінальним босом. От і все. Це майже дослівний переказ сюжету Warhammer 40,000: Dawn of War III.

Та є й приємні моменти, як-от Орки. Своїм шармом та силою свого ВАААГГГГГГХХХХХ вони змушують гравця згадати про наявність емоцій та вийти з режиму сервітора. Неперевершений гумор, та загальний перебіг орчих місій — це те, що найбільше запам’ятовується при проходженні кампанії.

Хоч виглядає воно добре?

Так, так і ще раз так!  Графічно гра показує себе на висоті. Моделі юнітів тішать непоганим рівнем деталізації. І, що тішить навіть більше, ці всі деталі зроблені з огляду на сетинг похмурого майбуття та специфіки рас і їх побуту. Так, у космодесантників все виглядає дуже навіть канонічно, окрім дивних модульних будівель, котрими все ж грішили всі ігри серії. Ельдарів описати доволі важко, та й навіщо, якщо можна одразу перейти до найкращого — орків. Кожна моделька просто просякнута ВАААААААГГГГГХХХХХХ! Всі дрібні шматки брухту, сміття та стім-дизель-кіберпанку, понавішувані на орках, виглядають просто прекрасно.

І як же воно грається?

Непогано, це якщо коротко. В кожної раси є свої цікаві особливості та специфічні вимоги  до гравця. Так, ельдарська армія наймобільніша за рахунок можливості телепортувати будівлі та перекидати між ними війська. Разом з тим війська гостровухих доволі тонкі і змушені подладатись на щити, що перезаряджаються лише біля  певних будівель. Загальна відсутність великої кількості очок здоров’я, та при цьому непоганий DPS робить ельдарів доволі вимогливими до вмілого контролю гравця. Орки, в свою чергу, покладаються на кількісну перевагу. Досягти її можна як стандартним наймом натовпів юнітів з будівель, або ж змусити ґретчинів клепати війська з брухту прямо на полі бою.

Та до стакрафтівського балансу тут далеко, адже на сцену виходять космодесантники, котрі в більш-менш прямих руках будуть рвати все і всіх, а Леді Соларія може поїдати інших мегаюнітів на сніданок.

І що ж в результаті?

Warhammer 40,000: Dawn of War III — не погана гра, проте й дійсно хорошою назвати її важко. Так, це свого роду перезапуск, та як і в випадку з Людством у всесвіті Warhammer, “реліки” позабували купу всього і треба ще багато часу, щоб відновити давні технології. Грати в це місцями навіть приємно, та особисто я більше схильний знов пограти в старі ігри цієї серії, ніж зависати в Dawn of War III. Проте, фан серії в мені все ж каже, що далі може бути краще, адже хто як не реліки й досі відчувають наслідки падіння колоса у вигляді банкрутства THQ, тож варто дати їм шанс знову розправити крила.